Анексувати все

Мене звати Володимир, я з Одеси і я підприємець. Принаймні я ним був, доки дві країни не вирішили ділити шмат землі під назвою Кримський півострів.

Я почав свій шлях бізнесу шляхом перевезення товарів із Одеси до Криму. Працював водієм, вантажником. Мій начальник вияився ще тим «підприємцем» і постійно вішав на нас усі нестачі та звинувачував у боргах компаніїї.

Після одного такого виверження вулкану мого «хазяїна» я твердо вирішив: я хочу бути не найманцем, а директором, при тому я для себе чітко сформулював усі норми справедливості та взаєморозуміння.

На ласку долі, на допомогу прийшов мій кум, кращий друг, разом з дитинства. Шмат хліба з цукром та першу цигарку на двох ділили. І саме у цей момент розпочався мій бунт, мій шлях та моя гордість. Ми з дружиною багато працювали разом, вивчали та систематизували усі законодавчі акти, документи та зразки, щоб усе було по букві закону. Цей закон зіграв зі мною злий жарт. Але про це трохи згодом. Справи йшли вгору, ми придбали житло в Одесі, дружина створила наш сімейний затишок, а мій друг впевнено крокував поряд у веденні бізнесу. Майже сімейний, говорив він.

Анексія. Це слово стало для мене новим, так само як і податковий кодекс. І саме це слово вивернуло весь мій ідеальний світ назовні. Наша фінансова могутня теорія потерпіла крах, адже перевезення стало неможливим через анексію та нові «закони». У кінці маршруту стояв величезний знак «Стоп».

Борг та кредит. Наступні нові слова для мене. Ми почали рятувати наш сімейний бізнес, скільки вистачало сил. Дружина оформлювала кредити зі швидкістю лузання насіння, мої борги зростали з геометричною прогресією. Кредитними договорами можна було обклеїти стіни половини нашого житла і наша фінансова піраміда дала тріщину. Усе рухнуло разом із моїми мріями про світле майбутнє.

Мій друг завжди відрізнявся оптимізмом і йому завжди щастило. Після його пропозиції перебратися до Крима, я не задумуючись збирав чемодани, адже залишки мого затишку розтягували на аукціоні банківські працівники, а моя машина повезла у світле майбутнє якогось іншого підприємця на кшталт мене.

Я завжди вважав себе українцем, але мрія про безтурботне життя не залишила вибору. І для розвитку бізнесу ставало відправною точкою. Документи, нова купа людей із багатообіцяючими обличчями та нові правила – це були мої супутники із самої першої чашки кави і до пізньої ночі.

Здавалося б, усе має зараз піти по плану, але в один день звістка про унеможливлення отримання громадянства та відмова у реєстраціі ПП через санкції та кредитну історію минулого дала мені першого ляпаса. Мій другий ляпас у житті я отримав, коли намагання легалізувати контрабандне перевезення товарів уже до своєї батьківщини на той момент завершилися крахом. Бюрократ, дуже схожий на мого колишнього боса, проспівав про реалізацію моїх товарів та включення бізнесу у оффшорні списки. Чиновник був настільки переконливим, що я навіть здивувався. Допомога та її ціна були із зеленим символом $ у кінці озвучки та чотирма нулями.

Мій друг протсягнув руку допомоги у розмірі чверті внеску, родичі з материкової частини України ще чверть, брат дружини, який ненавидив мене все життя також дав у борг чвертку, ну і дружина позбирала старі борги та продала усі прикраси з минулого красивого життя.

Ви вірите у хепі-енди? І я тепер не вірю. Після отримання цього зловісного конверта усмішка з обличчя чиновника дивним чином зникла, і моєю новою реалією стали казки про «завтра» Ніколи не чули таку? Це найказковіша історія у всьому світі, менш реальна ніж гноми та чаклуни. Моя дружина перестала втішати мене вечорами, а слово «затишок» я чув тільки по телевізору. Усі намагання повернути кошти за обіцяну «свободу дій» завершувалися погрозами про повідомлення в органи, депортацію та арешти. Врешті-решт я зрозумів, що мене «кинули». І в голові навіть промайнула думка, що не той бізнес я для себе обрав.

Третій, коронний ляпас. Моя надія на краще життя ще досі не згасала. Я робив будь-які намагання щось змінити, але законні обставини про санкції за ведення бізнесу з окупованими територіями з одного боку та «офшорні підприємці» з іншого боку стискали горло так, що ледве вистачало повітря заробити підробітками хоча б на їжу. Моя дружина стала моєю найкращою сусідкою у світі: постійно мовчить, рано йде, пізно приходить, а іноді навіть викидає сміття. Уявляєте, яке це щастя? Мій кум, мій кращий друг та бізнес-партнер дав мені у пику під час чергового застілля та скарг про складне життя, бо розумів, що борг повертати нічим.

Брат дружини узяв свій борг втручанням у моє особисте життя, після чого моя дружина пішла від такого невдахи як я. Уявіть моє щастя, коли я побачив свого друга разом із дружиною, майже колишньою на моїй старій автівці, яку той придбав у перекупа, що пригнав її з Одеси. Це був його «законний бізнес», оформлений оффшорно. Цей перекуп натрапив на більш совісного чиновника, ніж я. Ну а родичі жили щасливо в Одесі і називали мене невігласом, що зрадив державу, зрадив своїй ідеї та утопив бізнес у горілці.

Чи анексували Крим? Чи анексували бізнес? Ні. Вони анексували моє життя.