Дрімучий ліс чи джунглі?

У дрімучім лісі, під зав’яззю дерев та кущів, розкинулося царство звірів. Один звір від іншого кращий та хвалькуватіший. Ведмідь – як цар свого лісу почав звірми у своєму підданстві верховодити та рішити, кому яка здобич та нажива відпаде.

Стадо баранів, що прибилося до верховенства, стало з різних боків підбекувати, що-де-куди краще зробити, аби наживи більше відхапати. Один з баранів того Верховного стада просунув ідею ущільнення зграї вовків у рамки, себто закон про легалізацію вовчої праці. Ніби якщо сусідську курку за згодою сторін з’їв, то будь ласкавий за неї податок у вигляді півхати сплатити у Ведмежу казну.

Прочув про те вовк, який офіційно працював на теренах власного лісу, оформивши власне підприємництво як діяльність, та злагоджено ділився здобиччю із усіма Баранами та тому подібними. «Хіба то нормою є, що наші податки можна прирівняти до тих, які у джунглях нормою рахуються? Адже там наші далекі родичі отримують свої золота-срібла, а не кістки та шкури, що вичинок не варті? А нам ці об’їдки гнилою галерою доставляють, та ще й перебірки влаштовують. Доки кожен свату-брату не жонату по крихті на знак вдячності взяв – таким, як я, вовкам, лише кібер-нуль залишається.»

Затряс кібер-вовк головою та обернувся навколо: Кит вивозить тонни деревини та вугілля, корисних копалин та ресурсів за океан, і жодна вівця ані баран не вставляє йому палки в колеса, адже хатки в баранів не з хмизу нашого місцевого, а з цегли заморської, що кит з іншого боку галери гниючої нашої поставляє. 

Капітану гниючої галери не залишається нічого, окрім як нагородити Кібер-вовка путами та подарувати свободу у кайданках на галері. Вовку не спадає на думку батрачити усе-життя на панство, тому вовк зник з лиця лісу якнайдалі від слова «оподаткування». Лісу не буває без мишей, тому маленькі непримітні на перший погляд миші виявляються справжніми щурами. І накриває Філін крилами фінансової відповідальності Вовкову затію про спасіння.

Кібер-вовка прикуто до гниючої галери, що стала його домівкою і найбільшою у світі проблемою, адже вона возить його у кращий світ, у джунглі, де звірі живуть щасливо та радісно, а від здобичі віддають долю. І «долю» – не означає життя, а лише частину. Він рве борти галери зубами та кігтями, намагаючись втекти до джунглів, але сторожові Беркути не дають вдихнути повітрям свободи.

Врешті-решт, сили кібер-вовка потроху зникали разом із запалом, натхненням, та бажанням жити під теплішим сонцем. Повз галеру пропливає мимо порося Петро на тракторі із закордонними номерами. Петро запитує, що за Баран спіткався на шляху, і той відчайдушно, пускаючи слину повідав Петру свою історію.

«Не розумію я тебе, рви кігті, зуби, шкіру, але поверни свою галеру у кращий світ. Я там був, мед-пиво пив, життя кращого побачив. Хоч там і за землю платиш куші, але й свої маєш комиші.»

Кібер-вовк зібравши усю волю в кулак пронісся наче ураган усією галерею аж так, що її шви затріщали, скинув ярмо зі своєї шиї, розірвав лазером кайданки та кинувся на трактор до Петра, що прямував за обрій. А за спиною кібер-вовка точилася справжня битва за життя між Беркутами, Філіном та Капітаном галери, яких окутав вогонь жадоби, корисливості та колишнього життя Кібер-вовка.

До Медвежого лігва дійшла звістка про втечу Кібер-вовка, і страшний крик рознісся всім лісом, зачепивши своїм ультразвуком і Баранів, і Кита, і Беркутів. Кит, не витримуючи, прямує геть від лісу, що спустошується. Здобичі стає щодня менше і менше, і починає Медвідь сосати лапу, адже в лісі не залишилося тих, хто буде мовчки гнути спини під шум Китових сплесків, Бараняче бекання та запах гниття галери.

Пустий ліс. А з іншого боку світу, десь там за рогом обрію, оселився в джунглях Кібер-вовк. Сказати, що все добре і казочці кінець – не можна, адже здобичі став вовк отримувати менше, ніж за колишнього життя. Але шкура у теплі та лапи взуті. А згодом Кібер-вовк вилюднішав, і проявилися на спині полоси тигрячі. Ба холод лісу не давав тигрячій натурі крізь вовчу проявитись.