Зе Бізнес Леді

Я з дитинства захоплювалась тіткою Зіною, не жінка кремінь. В лихі дев’яності вона умудрилася відкрити всій бізнес. Ну як бізнес, кілька яток на ринку, але всі її вважали справжньою бізнес леді. А її дочку Гальку, мажоркою, хоча тоді такого слова не було.

Бувши дитиною, я теж заздрила Гальці. Гарний одяг, сучасний ремонт у квартирі, машина, більшість про це тільки мріяти могли. Всі з нею хотіли товаришувати, а особливо любили ходити до неї в гості, бо такої смакоти ні в кого не було. Тому вже тоді я твердо знала, буду як тьотя Зіна.

Чекати цього звісно довелося довго, але я таки досягла свого. Принаймні я так думала. Мій чоловік працював на будові, я була в декреті. Часу все обдумати в мене було вагон. Чоловік мій Антон дуже хотів машину, і всі гроші чемненько на неї складав, поки я не заявила.

— Відкриваємо ятку на ринку!

— Що? Нащо тобі це треба? Ледь не подавившись кавою промимрив мій благовірний.

— Ти працюєш, я теж хочу.

— А гроші, де візьмеш?

— Ну ми хотіли машину, а так купимо дві.

— Три! Іронічно промовив Антон.

— Ну може і три, а ще на море поїдемо та у квартирі ремонт зробимо.

— Ти чим торгувати надумала, нафтою? Он твоя сусідка всі ятки свої продала, а донька її тепер в магазині торгує, і ніби непогано заробляє. Може ти в неї спитаєш…

— Ага, зараз. Не буду я на пузатого дядю спину гнути. Хай на мене гнуть. Через рік дякуватимеш мені!

Антон ще щось бурмотів, але я його не слухала. Оббігавши весь ринок, я таки знайшла місце, яке мені здалося ідеальним. І почалося… Заплати за те, дай тому. З одягом мене кинули. Я хотіла продавати дитячий одяг, бо по собі знала на ньому не економлять. Але перший млинець, я ледве проковтнула. Мені мали передати одяг, а я гроші. Але замість одягу, якийсь мотлох, а кінці знайти нереально…

За перших три місяці, я ледве в нуль вийшла. Але не здалася, вирішила брати кредит на розвиток.

— Ну ти геть здуріла! Кричав Антон.

— І нічого не здуріла. Візьму кредит на розвиток бізнесу. В мене вже все налагоджено. І постачальників нормальних знайшла, і навіть кілька покупців постійних. А це не абищо.

З Антоном ми тиждень не розмовляли. Але я не зважала, взяла кредит збільшила асортимент. І понеслось…

Я працювала з ранку до ночі. Навіть почала заробляти, але кредит, як ярмо на шиї все тис і тис. Тому все зароблене я банку і віддавала. Грошей не вистачало, будову на якій працював чоловік, заморозили й просто сказали чекати дзвінка. Та мене це не гнітило, бо в думках я вже була на морі.

Covid-19, локдаун і мені капець. Я звісно намагалась торгувати, через інтернет, але таких, як я і без мене вистачало. Особливого таланту в цій справі немала, а коли з моєї картки, ще й всі гроші зникли, я ледь з розуму не зійшла.

Але кому це було цікаво. Чоловік став злий, як чорт. Постійно мені сусідкою тикав, яка навіть зараз працює і за нормальні гроші, а в нас замість машини в нас купа боргів. Щоб віддати перший я взяла два мікрокредити, на дуже вигідних умовах. Але як виявилось умови вигідні, але не для мене, а для того пузатого дядька, на якого я зарікалась не працювати.

І от збираючи полуницю на польського пана я розумію в якій же… я опинилася не слухаючи нікого крім себе. Працюю на одного пана, щоб віддати гроші іншому. А найцікавіше, що я тут не одна така Зе Бізнес Леді.