Форс-мажори, або як втратити мільйон за годину

1 лютого 2021, м. Київ

Історія Олександри з Києва про те, як карантин знищив компанію з організації бізнес-заходів.

Форс-мажорні обставини, надзвичайні події, force majeure – ці фрази я писала сотні разів, складаючи договори з українськими та міжнародними партнерами. Завжди у кінці договору, просто через кому перераховані страшні слова: оголошена війна, повстання, акти тероризму, диверсії, захоплення підприємств, протиправні дії третіх осіб… Ніколи не думала, що відчую це на власному досвіді. Мабуть, була наївна, як і більшість молодих підприємців.

Десять років тому ми з подругою заснували невеличку агенцію з організації бізнес-заходів. Спочатку працювали лише вдвох, робили буквально все самі – шукали спікерів та спонсорів, займалися рекламою, бронювали готелі для клієнтів, допомагали з візами. Ми привозили в Україну міжнародних доповідачів і збирали повні зали. Ніхто не вірив, що конференцію на 400 осіб можуть з нуля зробити дві дівчини.

Типовий день організатора виглядає так – з ранку телефонуєш спікеру, підтверджуєш тему виступу, домовляєшся з перекладачами, замовляєш їжу та напої, рахуєш кількість стільців у залі, розбираєшся з податковою, узгоджуєш дизайн поліграфії, реєструєш учасників, відповідаєш на десятки питань – і це тільки до обіду! Ми працювали по 14 годин на добу, без вихідних декілька років.

Деякі подруги, особливо домогосподарки, жаліли мене через шалений темп життя. Але я була щасливою. Наче акула, якій потрібно рухатись, щоб жити, я прагнула працювати та постійно вчитись чомусь новому.

За десять років я побувала в п’ятнадцяти країнах, познайомилася з тисячами цікавих людей, власників бізнесу, навчилася рахувати кошториси великих проєктів, здавати безпомилкові звіти до податкової, запускати рекламу, адмініструвати сайти, виходити на сцену перед міжнародною аудиторією.

В березні 2020 ми планували бізнес-форум у Києві. Чотириста учасників з двадцяти країн, тридцять доповідачів, десяток компаній-підрядників.

Події такого масштабу плануються мінімум за пів року. Спочатку бронюється приміщення (звісно з передоплатою), потім довгий період формування програми, пошук доповідачів та спонсорів, всіх необхідних підрядників на світло, звук, переклад і ще мільйон необхідних речей, які лишаються за кадром.

Якщо, все йде за планом, за пару тижнів до заходу організатору лишається лише нагадати всім учасникам про дату і місце. Але не того разу. За 10 (!) днів до форуму в Києві ввели карантин і заборонили всі масові заходи.

За одну годину ми повідомили всім учасникам форуму, що захід переноситься на невизначений термін. І почався справжній жах… Сотні дзвінків на офісні та мобільні телефони від учасників та спонсорів з вимогою повернути гроші за участь у заході. Всі вони, як один, кричали в трубку: “Форс-мажорні обставини! Надзвичайні події! Force majeure!”….

Коли в офісі нарешті стало тихо ми з партнером випили кави та вирішили зателефонувати всім, кому вже внесли передоплату, – готелю, перекладачам, операторам, фотографам, кейтеринговій компанії – з проханням повернути кошти. А на тому кінці: “Вибачте, це форс-мажорні обставини, надзвичайні події, force majeure!….”

Потім було багато того, про що молодий підприємець не хоче думати, – розрахунки з підрядниками, повернення коштів клієнтам, звільнення співробітників, яким більш нема чим платити зарплату, розірвання договору оренди, продаж офісних меблів…

Через пів року за власні кошти ми все-таки провели той форум з дотриманням усіх карантинних обмежень – один учасник на двадцять квадратних метрів. Ми посміхались партнерам та клієнтам, прощалися до наступного разу, але розуміли, що наступного вже не буде…

Чи вважаю я себе невдахою? І так, і ні. Так, тому що я втратила хоч і невеличкий, але бізнес, який будувала десять років. Ні, тому що отримала цінний досвід і тепер точно знаю, що таке обставини непереборної сили. Це обставини, з якими не треба боротись, бо вони вищі за людські можливості. Ми не можемо передбачити все.

Зараз, коли пройшов майже рік, я вже не жалію про втрачене. Я втратила бізнес не через власні помилки, не тому, що я чогось не знаю, або я не така розумна, як інші.

Я не знаю, чи буде в мене колись інший бізнес, чи я повернусь до організації бізнес-заходів, чи стану домогосподаркою та буду вирощувати полуницю на дачі. Але я точно знаю, що навчу своїх дітей не боятися почати власну справу і гідно пережити все, які б форс-мажори не трапилися.

Олександра, екс-організатор бізнес-форумів, м. Київ